"Сокет АМ2" від компанії АМД за мірками комп'ютерних технологій дебютував досить давно — в 2006 році. З тих пір неодноразово відбувалося оновлення апаратних платформ, але комп'ютери на його основі все ще можна досить часто зустріти.
Історія появи
У 2006 році дві апаратні платформи компанії АМД - "Сокет 754" та "Сокет 939" вичерпали себе цілком і повністю. Процесори вже не дозволяли істотно підвищити швидкодію, а підсистема оперативної пам'яті не давала використовувати нові, більш швидкісні модулі формату DDR2. При цьому у основного конкурента в особі компанії «Інтел» таких проблем не було. Їх платформа на базі LGA775 успішно розвивалася і дозволяла як збільшувати продуктивність, так і на її системні плати встановлювати більш швидкісні планки ОЗУ. Тому АМД була змушена подати оновлену платформу з поліпшеними специфікаціями, яка ґрунтувалася на «Сокет АМ2». У 2009 році АМ2 отримав незначне оновлення, яке, згідно специфікацій виробника, називалося АМ2+. До омпоненти цих двох сокетів зберігали актуальний ость аж до 2011 року, коли був представлений спадкоємець процесорних роз'ємів АМ2 і АМ2+ в особі вже АМ3.
Сумісність платформ
Прямим спадкоємцем, по суті, був для обчислювальної платформи "Сокет АМ2-АМ3". Але було й проміжна ланка — АМ2+. Чіпи АМ2 і АМ2+ були сумісні між собою і могли бути встановлені в будь-такий процесорний роз'єм. А ось рішення АМ3 крім цього сокета, могли бути використані ще і АМ2+. Фізично процесор АМ3 можна встановити в "Сокет АМ2", але в цьому випадку необхідно враховувати несумісність контролерів оперативної пам'яті. АМ2 був орієнтований на застосування тільки DDR2 а АМ3 — тільки DDR3. У свою чергу, АМ2+ був укомплектований «гібридним» контролером ОПЕРАТИВНОЇ пам'яті, який міг успішно працювати як з першим, так і з другим типом пам'яті.
Моделі процесорів
Компанія АМД випустила такі процесори під Сокет АМ2»: Для створення офісного ПК або бюджетного призначення використовувалися рішення Septron. Всього один блок обчислень, низька тактова частота і мінімальний обсяг кеша не дозволяв ці ЦПУ використовувати для чогось більшого. ПК середнього рівня ґрунтувалися на рішеннях лінійки Athlon. Вони теж мали всього один блок обробки коду. Але от розмір кеша у них був більшим, а такі частоти — збільшені. Все це дозволяло на той момент створювати середні по можливостям ігрові системи. Преміум — сегмент комп'ютерних систем в рамках АМ2 займали ЦПУ Athlon X2. Вони вже мали подвоєну кількість блоків обробки коду, і це дозволяло істотно збільшити швидкодію.
Набори системної логіки
У 2006 році на ринку наборів системної логіки компанія АМД не займала такого домінуючого становища, як зараз. Як результат, у більшості випадків материнська плата «Сокет АМ2» базувалася на наборі мікросхем сторонніх виробників . В цей входили такі відомі компанії як NVidia, ATI, SIS і VIA. Оскільки домінуюче положення в цій ніші деякий час займала продукція першої компанії, на ній й зосередимо увагу. У перелік чіпсетів даній компанії для АМ2 входили такі набори системної логіки:
nForce 550. Це було найбільш доступне рішення з інтегрованою графічною підсистемою, націлене на ринок офісних систем. Ідеальним чіпом для них був Septron. Також відсутність слота розширення PCI-E формату 16X не дозволяло використовувати в складі таких ПК дискретну графіку. nForce 570 Ultra. Більш просунутий набір системної логіки, що дозволяє створювати ігрові системи початкового рівня. Найбільш часто з ними в зв'язці використовувалися ПРОЦЕСОРИ серій Athlon і Athlon Х2 . Також у рамках таких обчислювальних систем передбачалася можливість установки однієї дискретної відеокарти. nForce 570 SLI. Подібні материнські плати оснащувалися вже двома слотами для установки відеоадаптерів, і в основному вони працювали у зв'язці тільки з Athlon Х2 . Останні могли працювати в режимі SLI. Такі технічні рішення відмінно підходили для створення середнього і преміального рівня ігрових системних блоків або навіть графічних станцій початкового рівня. Режим роботи прискорювачів був PCI-E 2 x 8X. nForce 590 SLI. Цей набір практично нічим не відрізнявся від попереднього. Ключова різниця — режим роботи відеокарт, який в цьому випадку був PCI-E 2 x 16X. Саме тому дані материнські плати найбільш часто зустрічалися у складі графічних станцій середнього і вищого рівнів.
Підсистема пам'яті
Одним з основних нововведень була підсистема пам'яті в рамках «Сокет АМ2». Процесори, які призначалися для установки в цей роз'єм, оснащувалися 2-канальний контролер ОПЕРАТИВНОЇ пам'яті, який був націлений на використання модулів стандарту DDR2. Причому робочі частоти останніх могли бути 400533667 800 або навіть 1066МГц. Максимальний об'єм ОПЕРАТИВНОЇ пам'яті в рамках цієї обчислювальної платформи міг досягати 16 Гб.
Вбудовані графічні адаптери
Були присутні також і вбудовані графічні прискорювачі в рамках обчислювальної платформи, яка базувалася на «Сокет АМ2». Звичайно, в нинішніх процесорних рішеннях інтегрована графічна підсистема входить до складу напівпровідникового кристала процесорного пристрою, але на той момент такої можливості не було і, як результат, мікросхеми графічного адаптера включалися в набір системної логіки. В якості прикладу вбудованої відеокарти можна привести Radeon HD3200. Знову-таки, можливостей таких інтегрованих рішень цілком достатньо для реалізації найбільш простих завдань (наприклад, офісні програми), але для побудови продуктивної обчислювальної системи вони зовсім не підходили.
Резюме
Революційним для свого часу став « Сокет АМ2» . Він дозволяв застосовувати новий тип оперативної пам'яті, а перероблена мікропроцесорна архітектура дозволяла отримати суттєвий приріст швидкодії. Але з моменту його виходу пройшло вже більше 6 років, він застарів морально і фізично. Але ті особливості, які в ньому були реалізовані, та по сей день можна зустріти в найбільш свіжих рішення АМД.